www.solon-rn.dp.gov.ua
ГОЛОВНА СТОРІНКА МАПА САЙТУ ДОПОМОГА Четверг, 23 травня 2019 року
Що нового на сайті ?

Архів публікацій
Солонянський район >> ЄДИНИЙ ДЕНЬ ІНФОРМУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ
ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ
Версія для друку Написати листа
ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

Кожна держава, що прагне утвердитися на політичній мапі світу як суб`єкт, а не об`єкт політичного процесу, має чітко усвідомлювати, що лише народ, об`єднаний спільним баченням свого майбутнього, здатний подолати усі труднощі на цьому шляху. Але, як відомо, без минулого немає майбутнього. І саме у минулому слід шукати підґрунтя для єдності країни, що перетворює населення держави на народ та націю.
Одним з найважливіших днів в історії українського народу по праву можна вважати 22 січня. Він відіграв значну роль у становленні, розвитку та зміцненні української державності, формуванні та утвердженні Української самостійної соборної держави. Цей день є особливим, оскільки він зміг об’єднати в собі дві різні за змістом, але єдині по духу історичні події, які багато в чому визначили подальшу долю України.

Проголошення незалежності Української Народної Республіки
Наприкінці лютого 1917 р. несподівано для багатьох сучасників відбулася завершальна сцена в існуванні Російської імперії. 27 лютого самодержавство впало і влада зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня цар Микола ІІ зрікся престолу і Думським комітетом, у згоді з Петроградською радою робочих та солдатських депутатів, було сформовано новий керівний орган – Тимчасовий уряд.
Активну участь у петроградських подіях взяли українські вояки, які стали на бік Державної Думи. На початку березня в Петрограді утворився Тимчасовий український революційний комітет, який 2 березня опублікував звернення до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію “на завоювання власних національно-політичних прав”, наповнити її “свідомістю власних національних інтересів”.
Досить своєрідною є та особливість, що коли в столиці імперії поширювались політичні пристрасті, решта території і населення країни перебували в стані політичної летаргії. Чи не найбільшою мірою це стосувалося України. Перша інформація про події в Петрограді почала надходити в Україну 28 лютого.
З цього моменту можна починати відлік короткочасній історії української революції (так називають її сучасні історики) та спробам відтворити незалежну державу. Саме цей період невпевненості Тимчасового уряду, нестабільності соціальної та політичної ситуації був найсприятливішим для відновлення української державності. Тому цілком закономірним став і наступний розвиток подій. Українська інтелігенція зі своїми ідеями незалежності, що перебували у стані формування та усвідомлення, доклала усіх зусиль для організації майбутнього незалежного українського суспільства за принципами, що були притаманні саме народу України.
4 березня в Києві було створено Об’єднану раду громадських організацій. Виконавча влада була передана комісарам Тимчасового уряду. До того вона належала губернаторами та повітовим поліцейським офіцерам. Голови регіональних та окружних адміністрацій стали такими комісарами. В волостях замість призначених посадових осіб почали діяти виборні комітети.
Товариство українських поступовців (організоване М.Грушевським, В.Єфремовим та Е.Чикаленком в 1908 р. як міжпартійний політичний блок), вийшовши з підпілля, використало рекомендації Тимчасового уряду для створення регіональних рад для формування Всеукраїнської ради. Також 4 березня в Києві, одночасно з Об’єднаною радою громадських організацій, було створено Центральну Раду. Цей представницький демократичний орган виник на хвилі подій для того, щоб очолити національно-визвольний рух в усіх українських землях. До Ради увійшли представники Товариства українських поступовців, православної церкви, прогресивних українських соціал-демократів та голови культурно-просвітніх, військових, студентських та наукових організацій, спілок та утворень. М.Грушевський, визнаний лідер українського визвольного руху, знаходився у вигнанні, коли його було обрано Головою Центральної Ради.
Перші заяви Центральної Ради та її національна програма носили здебільшого культурний характер. М.Грушевський, який повернувся із заслання, висунув тезу щодо створення національної територіальної автономії України.
10 червня 1917 р. Центральна Рада проголосила Перший Універсал в Києві на конгресі делегатів українських підрозділів царської армії. Він проголошував право українського народу на самоврядування за допомогою Українських установчих зборів, скликаних на демократичних засадах. Кілька днів потому на закритому засіданні Центральної Ради було створено орган виконавчої влади – Генеральний секретаріат, на чолі якого став В.Винниченко.
Тимчасовий уряд мав визнати Центральну Раду державним органом. Після такого успіху Рада прийняла ІІ Універсал, в якому повідомляла про створення Генерального Секретаріату та розвиток законодавчого закріплення української автономії.
Посилення соціально-економічної кризи продовжувало підривати матеріальні умови пролетаризованих мас. За таких умов, екстремістські заклики ленінської течії проросійської партії соціал-демократів ставали дедалі популярнішими. Починаючи з другого року, більшовики та їх прибічники стали переважати в радах робітничих та солдатських депутатів. 25 жовтня 1917 р. більшовики скинули Тимчасовий Уряд та на Другому всеросійському конгресі рад в Петрограді створили свій власний уряд – Раду народних комісарів (Раднарком), яку очолив В.Ленін.
Вночі 22 січня 1918 р., коли більшовицькі війська, знаходилися уже на підступах до Києва, Центральна Рада прийняла IV Універсал, який проголосив незалежність Української Народної Республіки.
Остаточний текст було розроблено на основі проектів Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, М. Шаповала.
Можна визначити такі основні положення IV Універсалу:
а) у зовнішньополітичній сфері:
- Універсал ставив за обов'язок уряду довести до кінця переговори з Центральними державами й укласти мир;
- декларував прагнення до дружніх стосунків із сусідами України - Росією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами;
б) в аграрній сфері:
- проголошувалася націоналізація (перехід власності до рук держави) усіх природних ресурсів (лісів, вод, надр тощо), ліквідація права власності на землю;
- гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт;
в) у сфері промисловості:
- проголошувалася демілітаризація підприємств (переведення підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції);
- боротьба з безробіттям;
- надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;
- проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами;
г) у військовій сфері:
- проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;
д) у сфері фінансів:
- проголошувалося встановлення державного контролю над банками;
е) у сфері міжнаціональних відносин:
- підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.
Ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.
У день проголошення IV Універсалу Мала Рада прийняла закон про національно-територіальну автономію; право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами – росіянами, євреями і поляками; білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли дістати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.
27 січня 1918 р. в Брест-Литовську було підписано першу мирну угоду у світовій війні між УНР та чотирма державами німецького блоку. За день до підписання угоди радянська армія увійшла до Києва та Центральна Рада мала визнати, що потребує іноземної військової допомоги. 18 лютого німецькі та австро-угорські війська почали окупацію України. Відповідно до умов мирного договору, підписаного 3 березня між Росією та Центральними державами, Раднарком обіцяв визнати незалежність УНР та почав мирні переговори.
Проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст.:
- вперше в новітній історії український народ дійшов до найважливішого рішення – проголошення незалежної суверенної Української держави, остаточно розірвавши відносини з імперським центром і заклавши основи наступного державного будівництва;
- з проголошенням IV Універсалу автономізм і федералізм у складі Росії остаточно йде в минуле української суспільно-політичної думки;
- IV Універсал надав нового якісного статусу Українській державі, а державна влада стала єдиною в межах своєї території та незалежною від інших держав;
- Українська Центральна Рада нарешті відкинула коливання і пішла на радикальне вирішення земельного питання – головного для країни, у якій переважало сільське населення;
- Український національний рух знову підтвердив свій демократичний характер: у найважчі для революції дні Центральна Рада продовжувала відстоювати демократичні свободи, права національних меншин (у тому числі – росіян).
- IV Універсал містив конституційні засади державного будівництва, став значним кроком на шляху побудови Української державності.
На жаль, історичні рішення Української Центральної Ради були прийняті тоді, коли доля українського демократичного уряду була уже вирішена.

Версія для друку Написати листа

Про цей сайт | Запитання | Адміністратор